для Leotar:
То є правда!)
Сам махнув на вихідні подальше від цивілізації.. Правда сам пішов (ну такі ми Самітники), але як то було прекрасно!
От стоїш ти над невеличким обривом, тримаєш в руці листок і вітер зриває її з рук та гонить кудись її в далечінь.. Складається вражання, що ти такий великий напроти листка і одночосна такий маленький напроти того вітру, обриву і краєвиду який добре видно з гори..
Або коли в ніч холод пробирає до кісток і ти все ближче до вогня тянешся, щоб зігритися.. Навкруги темно, нічого не видно, чути лиш шум лісу, який наче хоче налякати тебе.. І воно таки є трішки страшно, та самотньо, але зате як спокійно! Ніхто не питає тебе нічого, ніхто не дістає розмовами, які тобі не цікаві.. Тільки ти, ліс, невеличкий дощ, та прекрасні відростки-пелюстки вогню, від яких не можливо відірвати очей! Навіть спати від того захотілось, але обривати таке задоволення не посмів.
Ось так шкандибав потім додому, виснажений, голодний, але задоволений та нарешті спокійний! От що робить природа: йшов туди на кілька годин, вернувся додому через добу! Тепер хочу в Карпати (після твого посту).. Ех і чого я живу в місті, а не в лісі, або і чого я людина, а не ведмідь :)
PS ой.. щось я забагато написав..
то все не я, чесно.. то емоції :)
та чого вітаєш? То ж ап на 4 рівень))))
Але дякую..
А голова - вона тяжка бандура, як взявся за неї, то аж сів.. За що то перше взятися? хм.. йду певно до магазину, а то на жрачку пробило (добре, що на хіхі не пре).. як прийду, знову трішки пофлудю..)