Форумы-->Кланы-->
<<|<|738|739|740|741|742|743|744|745|746|747|748|>|>>
| Автор | #1317 Запорожская Сечь |
|---|
| Овца, потрёпанная псами, волку уже не интересна... | | Сьогодні День пам'яті героїв Крут! Вічна пам'ять героям! | для Nervo:
вічна пам'ять! | | Слава Україні! Гкроям Слава! | | вічна пам'ять! | Гопачок
Гоп-гоп, гопачок,
Затанцює козачок!
Танець хвацький,
Дуже вправний,
І веселий, і забавний.
На дозвіллі і в поході.
Козаку стає в пригоді.
Та не тільки це танок,
А й військовий ще урок.
Це мистецтво звуть отак:
Славний бойовий гопак. | Молоде обличчя гарне, миле,
Веселе, безтурботне і щасливе.
Як кажуть, тільки жити і кохати,
Та зброю довелося в руки брати.
Було їм лиш по вісімнадцять,
Коли на бій вони пішли.
За кращу долю України
Вони в бою тім полягли.
Покрила сніг їх кров юнацька
Червона, наче маків цвіт.
Не встануть більше наші хлопці,
Вже не подивляться на світ.
В серцях людських не вмерли Крути,
Вони проклали у майбутнє шлях,
Щоб гордо майорів навіки
Жовто-блакитний України стяг.
Було їх триста, тільки триста
Героїв — українських соколят.
Ми низько кланяємось тим могилам,
Де вічним сном герої наші сплять. | Ми низько кланяємось тим могилам,
Де вічним сном герої наші сплять. | Домашнє життя запорізьких козаків у Січі, на зимівниках і бурдюгах
Життя запорізьких козаків у самій Січі й життя в зимівниках та бурдюгах значно різнилися одне від одного. В Січі жили нежонаті козаки: січовики за своїм життям і чистотою звичаїв, згадує очевидець, вважали себе мальтійськими кавалерами, тому зовсім не допускали в Січ жінок, будь вона навіть матір'ю чи сестрою або сторонньою для козака жінкою. «Запорізьким козакам не дозволяється бути жонатими у місці їх проживання (Січі), а котрі вже жонаті, слід, щоб жінки їхні жили в поблизьких містах, куди їздять вони до них на час; але робити це треба так, щоб не знали старшини». Цього звичаю парубкування дотримувалися так суворо, що з усіх кримінальних справ січових козаків, які дійшли до нашого часу, є лише одна, що розкриває гріх козака супроти сьомої заповіді. | Не любили запорожці, коли до них у Січ привозили жінок навіть сторонні люди. Так, коли 1728 року, під час російсько-турецької війни, в Січ приїхав російський підполковник Глєбов із власною дружиною й кількома іншими жінками, то козаки обступили житло Глєбова, вимагаючи видати їм жінок, «дабы каждый имел в них участие». Підполковникові з великими труднощами вдалося відмовити запорожців від завдання страшної ганьби жінкам, та й то лише виставивши їм кілька бочок горілки. Але й після цього він мусив негайно вивезти свою жінку з Січі, побоюючись нового заворушення козаків.
Звичай парубкування запорізьких козаків пояснюється насамперед їх військовим становищем. Постійно зайнятий війною, постійно женучись за ворогом, постійно зазнаючи різних випадковостей, запорожець, звичайно, не міг навіть думати про мирне, родинне життя. | | Южане желают вам доброго вечера! | для ВЕЗЕРГИЛЬ:
Привіт братчики! ) І вам того ж! ) | Козацькі прізвища
Величезна кількість сучасних українських прізвищ кувалась у горнилі Запорозької Січі. Саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації великого числа козаків на Запорозькій Січі. Де появлялось безліч втікачів з усієї України. В ті часи існував звичай надавати їм нові прізвища, щоб втікачів не могли розшукати їх власники. Та й козацтво з Гетьманщини, які перебували на Січі на цей час, змінювали свої прізвища на прізвиська. У козацьких реєстрах, складених після Зборівської угоди 1649 року, прізвищеві назви на (енко), наприклад, Голопупенко, Дубогризенко, Петренко, Василенко, Короцюпенко мають абсолютну кількісну перевагу над всіма іншими. Наприклад, у реєстрі Київського полку 1650 року найменування прізвищ на (енко) становлять 60% від усього складу прізвищевих назв. | Джура
Джура, юний козаченько,
Вчиться в школі джур любенько.
Опановує він мову,
Зброю, грамоту військову,
Січове життя вивчає
І стає на захист краю.
Пізнає премудрість він,
Як не підвести курінь. | Юнакові-козаку
Тобі, юначе, вчитись жити.
Тобі іти у майбуття.
Ще буде доля часто бити,
Та вчитиме не раз життя.
Нехай благословляє свято
Тебе Любов на всі діла,
Щоб ти добро чинив завзято,
Щоб батьківська земля цвіла! | | 20:52, 13101 online | https://www.heroeswm.ru/forum_messages.php?tid=1939951&page=last
народ, кому не жалко, апайте=) | Епоха козацька
Козацька доба – то є світла епоха,
Коли українці орлами літали.
Нікого вони не боялись нітрохи,
Від них вороги у бою відступали.
Козацтво – то світла сторінка у книзі,
Що наші діди написали шаблями.
Хоч кров’ю скропилась, полита сльозами,
Та світлом Христа засіяла над нами.
Було козакам воювати за віщо –
За ними стояла кохана Вкраїна.
Жаль, мертва настала пізніше тут тиша:
Занепад Вкраїни назвали «Руїна».
Єднаймося ж, браття, у дружну родину,
Щоб разом розправити Вольниці крила,
Щоб в злагоді жити і батьку, і сину,
Піднявши до Світла і щастя вітрила! | До теми події, яка трапилася сьогодні в нашому козацькому шинку «Коса над чаркою». Хочу розповісти вам історію про свого славетного земляка, козацького отамана Івана Підкову.
В далекі часи сивої давнини на околиці міста Черкаси, в районі Дахнівки, на березі Дніпра була побудована перша козацька Черкаська Січ — засіка, заслін від нападу ворогів.
З історичних джерел відомо, що Черкаси були тоді столицею (потім були Трахтемирів і Чигирин) і важливим оборонним осередком Наддніпрянщини. Вже пізніше козаки-черкаси розміщали сторожу на островах Дніпра й у Запоріжжі, тоді їх називали запорізькі черкаси. Саме до козаків-черкасів прийшов юнак Іван...
«Чий ти? Розкажи», — запитав ватажок. Іван розповів про свій важкий шлях до Черкас.
Рідне село татари спалили, в татарський полон потрапили батьки Івана, його наречена Настя. Ось він і вирішив приєднатись до козаків-черкасів, щоб разом бити ворогів. За національністю він — молдованин. Народився на лівому березі річки Південний Буг, недалеко від Умані. Справжнє прізвище — Сап’яга. У Ізмаіла Срезневського — Іван Серп’яга, можливо, від слова «серп», батько ж був ковалем, Серп’яга значить «великий серп»... За твердженням деяких інших джерел, справжнє прізвище козака було Вода. Отже, Іван Сап’яга — Сут’яга — Вода — Волошенин — Підкова.
Батько його — коваль за фахом виявив у сина великі здібності до наук і віддав його до однієї з перших в Україні шкіл в Острозі. Але навчанню завадила татарська навала.
Молдавський юнак був прийнятий до загону козаків-черкасів. І почав він свій бойовий шлях саме з Черкас. Його полюбили за хоробрість, щирість, відвагу і силу. Назвали його Підковою, бо він ламав підкову однією рукою.
До наших часів зберігся єдиний портрет Івана Підкови, який знаходиться в одному з польських видань початку XVII ст.
На спокійному обличчі відбилися розум і воля, довгі вуса, на голові буйний чуб. Невідомий художник на звороті цього давнього портрета залишив такий напис: «Той Підкова був такої сили, що не тільки ламав підкови, але й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев’яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупиняв повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочечку меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота».
Отакий був козарлюга Іван Підкова! ) Слава козакам! Слава Україні!
Якщо цікаво то можу продовжити свою розповідь про І.Підкову...) | | Северный привет ) |
Тема давно не обновлялась и считается устаревшей для дальнейшего обсуждения.
<<|<|738|739|740|741|742|743|744|745|746|747|748|>|>>К списку тем
|
