Летела пчелка. Села на красивый цветок. Цветок ей дал нектар. Пчелка подлетела к другому не менее красивому цветку. Он не дал нектар. Налетела буря. Цветок, который дал нектар остался невредимым, а цветок, который не дал нектар - сломался. Так выпьем же за то, чтобы давали и не ломались.
Робота до конкурсу!
Козацький отаман Іван Підкова.
В далекі часи сивої давнини на околиці міста Черкаси, в районі Дахнівки, на березі Дніпра була побудована перша козацька Черкаська Січ — засіка, заслін від нападу ворогів.
З історичних джерел відомо, що Черкаси були тоді столицею (потім були Трахтемирів і Чигирин) і важливим оборонним осередком Наддніпрянщини. Вже пізніше козаки-черкаси розміщали сторожу на островах Дніпра й у Запоріжжі, тоді їх називали запорізькі черкаси. Саме до козаків-черкасів прийшов юнак Іван...
«Чий ти? Розкажи», — запитав ватажок. Іван розповів про свій важкий шлях до Черкас.
Рідне село татари спалили, в татарський полон потрапили батьки Івана, його наречена Настя. Ось він і вирішив приєднатись до козаків-черкасів, щоб разом бити ворогів. За національністю він — молдованин. Народився на лівому березі річки Південний Буг, недалеко від Умані. Справжнє прізвище — Сап’яга. У Ізмаіла Срезневського — Іван Серп’яга, можливо, від слова «серп», батько ж був ковалем, Серп’яга значить «великий серп»... За твердженням деяких інших джерел, справжнє прізвище козака було Вода. Отже, Іван Сап’яга — Сут’яга — Вода — Волошенин — Підкова.
Батько його — коваль за фахом виявив у сина великі здібності до наук і віддав його до однієї з перших в Україні шкіл в Острозі. Але навчанню завадила татарська навала.
Молдавський юнак був прийнятий до загону козаків-черкасів. І почав він свій бойовий шлях саме з Черкас. Його полюбили за хоробрість, щирість, відвагу і силу. Назвали його Підковою, бо він ламав підкову однією рукою.
До наших часів зберігся єдиний портрет Івана Підкови, який знаходиться в одному з польських видань початку XVII ст.
На спокійному обличчі відбилися розум і воля, довгі вуса, на голові буйний чуб. Невідомий художник на звороті цього давнього портрета залишив такий напис: «Той Підкова був такої сили, що не тільки ламав підкови, але й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев’яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупиняв повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочечку меду, перекинув її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота».
Отаким був цей козарлюга, Іван Підкова! )
Козацькому роду нема преводу!
Привет РОДным козакам и козачкам!
Да уж,шо тут говорить,Предки у нас Великие!
А вот насчёт того,шо мы тоже не пальцем деланные...,смотрю порой на людей и думаю,что таки пальцем их строгали)))