Форумы-->Творчество-->
1|2|3|4|5|6|7|8|9|10|11
| Автор | стихи |
|---|
Отпусти мои крылья,Осень-
Я устала ждать октября.
Он взлетел сумасшедшим гостем
В вихре фантов.....до ноября.
Задержался на три минуты
И исчез в свой волшебный край,
За собою стерев маршруты,
Сумасброд....наряженный франт.
Сквозняком растрепая мой волос,
Лишь коснулся ресниц и губ-
Я хотела услышать голос
Ипочувствовать тяжесть рук.
Сумазброд....отрешенный странник,
Ты меня научил любить,
Не держа,не душа в обьятьях,
Лишь дыханием говорить:
*Я тебе подарю мгновение-
Всю себя....или ничего.
Этот праздник-наш день рождения-
Я тебе подарю его.*
И пускай на рассвете-звезды,
В полночь-персиковый рассвет!
Отпустить никогда не поздно...,
Отпустить,сохранив лишь след.... | | столько нежности, надежды ...любви) спасибо за стихи)) | не суди строго....
Мне надоели их злые слова!
Я ненавижу их подлую лесть!
Жаром пылает моя голова.
Обид и злости не перечесть.
Пускай взорвется мир на куски!
Я ненавижу сырую зиму
И в лужах ее отраженье тоски,
Текущую вдаль по щеке слезу!
Мне кочется сжать до крови кулаки*
И сгустком энергии хлынуть во тьму!
НО Злость запретам моим вопреки
Опять проиграла ставку Добру....
Ах,только вот на глазах вуаль,
Я вновь,смиренно дыща,молчу....
Но нет,уж близко таится грань,
И жить так больше я не хочу!
И тело бренное мчится вдаль,
Я ,наконец,сквозь стены кричу,
Душа облегченно вспорхнула в рай,
А взор воскресший зажег звезду!...
Пускай сечет по лицу февраль!
И плеть жестоко скользит по плечу...
Ведь мне теперь ничего не жаль,
Мне все равно...я уже лечу.... | Акростих про императора некромантов Некролиса:
Нежить силы собирает
Её плети подгоняют
Кто сей партией управляет
Рог войны петь заставляет
Одной смерти тайна ясна
Лис в сарай забрался пляской
И расправу свою начал Сорный ястреб Некролис | | а я б почитал что то ещё твоё | Даремно чекаєш прихильності долі:
Вона обирає людей, не волів.
…Потупивши очі, з неволі в неволю
Щовіку повзеш у ще тяжчім ярмі.
Дурний! Чи не бачиш, за Першою й Другим
І інші знайдуться на лихо тобі,
Що вимочать коси в бджолиній отруті,
Що вб’є тебе швидше, ніж жало змії!
«Все йде, все минає – і краю немає,
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?»
Т. Шевченко
Мій сивий Кобзарю, мій праведний вчитель,
Пишу я тобі крізь віки, крізь життя.
На дотик і запах не знаю я жита
В асфальтній сучасності свого буття.
Не знаю я шепоту трав і колосся,
І праці у полі під сонцем палким,
І квітів живих у дівочім волоссі,
Жниварських пісень із потом гірким…
Не знаю кріпацької туги і смутку,
Нестерпних знущань розжирілих панів;
Не страшні людські пересуди і чутки…
Але…у душі повно інших страхів!
Великий Кобзарю, цей страх – наш єдиний!
Колись і твоє він серденько виймав.
Прямісінько в душу до мене полинув
Із уст твоїх праведних…тут і зростав.
Зростав…щохвилини, щоднини, щоночі,
Як колос пшениці до сонця тягнувсь,
До правди, до волі простягував очі,
Аж поки на чорную хмару наткнувсь.
На товстую хмару, тверду, мов каміння,
Що ніби незрушная з місця свого,
Що землю сповила марюкою-тінню,
Весь край, його душу і серце його!
Те серце – народ, весь народ України!
Душа – то народова воля палка,
А тінь – споконвічні засліплі руїни –
То темінь, дрімота, німота людська!
Кобзарю мій милий! Невже ж твою душу,
Твій піт, твою кров розтоптали літа;
І жодного каменя вірш твій не зрушив;
І твій «Заповіт» для них – пустота?
Невже ж вони завжди сидітимуть в путах,
В кайданах залізних, мов добрі воли,
І думка ніколи не буде розкута?
Невже ж твої сльози даремно лились?!
Народе! Будь сильний! Очнись! Схаменися!
Невже ти не бачиш, що гинеш як черв?
Невже не набридло потилицей битись
Об тисячолітню іржавую жердь?
Ти кажеш до Бога: «Хіба ти не бачиш,
Хіба ти не чуєш, як мучаюсь я?»
А Бог тілько плачить від сорому плачить
За своє сліпе неродиве дитя…
Ти свариш ту владу, що віспой побито,
І смерть, оповиту русявой косою…
Та що ж ти волаєш, немов паралітик?
Ти ж велетень! Встань! Освіжися росою!
О темний народу! Коли ж ти прозрієш,
Коли ж тобі врешті урветься терпець,
І тих піявок політичних відірвеш
Від горла свого, мов терновий вінець?
Коли вже твій дух волелюбний воспряне,
Твій глас пролунає над гратами веж?
Коли вже дістанеш ти прапор багряний,
А білий – німий – на шмаття роздереш?
Ти ж знай, що безробітна твоя покірність,
Безглузда, мовчазна, мов висохлий дуб,
Товстими пластами вкладає нерівність
На плечі твої, мов оголений струп!
О батько Кобзаре, як сором, як туга
Крізь небо дивитись у вічі твої.
…Послання твоє, що зазнало наруги,
Тепер пролуна від небес до землі!
*** | | я уже говорил и ещё раз повторюсь) поледний стих очень хорош | | очень симпатично :) | | автору плюс...огромный...продолжай в том же духе маладца) | | Прикольно)))Молодец!!! | Янка на высоте :))
очень понравилось! :)
Жду проду :) | | ап)) | для Bacillol:
Ну, раз "ап", то пот Локальные правила ТвФ:
"11. Официальным языком общения на форуме является русский язык. В случае, если произведение размещено на языке оригинала, оно обязательно должно сопровождаться переводом на русский язык". | | 12-15 тысяч онлайн.....и молчат...печалька........тока смотры)))респект и уважение смотрам)) | для Lipatut:
я пишу стихи так как считаю нужным,и языковой предел придуман не для меня!!!а для инопланетян,которые играют в гвд))спасибо за понимание)) | Над ритмом есть где поработать, конечно :)
Но образность и чувственная сторона хороши!
Спасибо за работы автору... | для Bacillol:
Ну так и постите лучше не пустое "ап", а новые стихи. У Вас хорошо получается - на обоих языках)) | | 21 шикарное | для Electrochemist:
21 шикарное 26 тоже великолепное
браво ТС | для Ferrym:
26 тоже великолепное я тоже оценил. хотя и в украинском ни бельмеса) |
1|2|3|4|5|6|7|8|9|10|11К списку тем
|
