Форумы-->Творчество-->
| Автор | Всякие старые писульки |
|---|
Дерево зкраю невеличкої полянки в лісі - старе, але при цьому міцне і з зеленим листям.
Вітер легенько коливає листя.
Вечоріє.
І тиша навколо. Така, що буває тільки в живому лісі.
Пронизана тріскотінням гілочок, голосами птахів.
Наче й немає якогось звука, що можна було б чітко виокремити, але при цьому є ціла гамма.
Залишки сонячного світла пробиваються над листям.
Утворюються чудернацькі витянуті тіні.
Тіні від листя, гілок складаються у різні візерунки переплітаючись з рельєфом трави.
При цьому вітер продовжує злегка гойдати кінцівки рослин.
Тіні рухаються і переплітаються у нові образи.
При бажанні можна розгледіти в них знайомі фігури.
А над цим всім пливуть хмаринки по блакитному небу.
З-за них виступають зорі.
Небо все темнішає.
При цьому зорі стають помітнішими.
Потроху підіймається молодий місяць.
Вітерець трохи холодшає, але він досить слабкий і не здатен спричинити незручності.
Врешті сонце зовсім зайшло.
Єдиним світлом лишаються зорі й місяць.
Звідкілясь доноситься ухання що гармонічно вплітається у ту гамму тиші лісу.
Зрештою денні звуки завмирають.
Тепер можна розчути і як тече десь там, в глибині лісу, струмок.
І ось лишились лише звуки води і вітру, ухання і, зрідка, похрускування сухих гілочок.
І це вже зовсім інша тиша.
Більш глибока, насичена.
Вітерець зовсім ослаб і його майже не чутно - лише десь високо вгорі ледве рухаються листочки.
І ті рухаються вже ліниво, вимушено.
Врешті лишається лише вода і сови.
Скоро ранок. Втомлені полюванням сови сховаються.
Хоч вони й пішли, але тепер до дзюрчання додається спів ранніх птахів.
І все більше й більше хрускають гілочки, але десь там, далеко.
Небо трохи багряне.
Легенький вітерець доносить запах роси.
Ранкова прохолода швидко розсіюється під натиском нового сонця.
І ось новий ранок, і знову ліс наповнює несамовита тиша. Така, котру легко зістрахати. Наповнена звуками пробудження. | Я вб'ю істоту котра не дає нормальним бути,
з корінням вирву сам себе з себе,
щось гарне буду там ростити,
і сподіваюсь що не вирощу себе. | Как прекрасна смерть и как она страшит -
лишь сон на время очарует.
Но ведь в конце концов смерть восторжествует -
тень её руки проводит в забытье.
И как придёт она, тогда приму её,
хоть время будет раннее, наверно.
Тогда пойду с ней не как враг,
но друг давнишний - рядом, верно.
Пройду с ней до конца и дальше, глубже.
Так долго ждал я забытья - я здесь вовек не нужен.
Не нужен я тем людям что меня не знают,
не нужен ни в гробу и ни во сне.
А тех кто нужен мне, тех в ком я души не чаю,
которым нужен я без масок, без брони,
тех встречу я ещё тогда, когда отчалю,
тех встречу я ещё не раз в конце пути. | Багаттям розпочавши дум замерзлих шлях новий,
направивши їх в невідоме, тоді, русло,
залишивши там образ свій - насичений, палкий -
розгледівши що в недрах ще не пусто.
Так прийшла вона в життя понуре й мглисте,
ввірвалася хоч й тихо наче тінь.
По той бік стрінувши завісу морочисту,
пройшла крізь неї мовби крізь сади.
Ти запалила той вогонь, що гріти не умів ніколи,
ти виростила квіти в солонім мертвім морі,
вплела в пітьму квітучу велич сонця,
і показала зорі що були невидимі в віконця. | Мить, одна лиш мить, а скільки вкладено у неї,
і хоч тривай вона спокон віків і до кінця,
і все ж насичення не станеться від неї,
завжди проситиме іще душа.
Хоч йдуть хвилини, і години, і роки,
але стискається той час в один момент,
і лиш кільцем замкнувшись назавжди,
протягнеться він трохи довше аніж ми. | Хрумка скоринка паше жаром,
стікає жирний сік униз,
а розірвавши теє м'ясо,
вдихнеш ураз оті пари.
Тримаючи в руці холодний,
зі скла литого, келих свій,
що повний темного напою,
шматуй зубами ті кістки. | Покинь свій сум і посміхнись,
подивись навколо зараз.
Чи не чарівний весь той світ,
що бачиш ти у дивних марах?
І чи не вартий він того,
щоб потом кров'ю і сльозами
збудувати весь той край,
в якому хочеш жити зараз?
Додай своїм бажанням сили,
щоб втілити їх у життя.
Не бійся труднощів і втоми -
як скінчиш, кануть ті у забуття.
Від них лишаться лиш будівлі,
які стоятимуть завжди,
і дивлячись на них опісля
покинь свій сум і посміхнись. | Темним вітром серед ночі, що гойдає гілки дерев,
що шепче, зиркаючи в очі, ледь торкаючись тебе,
прийде немов спокутий цвітом, що запашний розносить дух,
той сон, що буде першим світлом, що розпочне той самий рух. | Резать вены совсем не больно,
но значительно быстрее залезть повыше и учиться летать.
Не хочеться так кончать, это больно, некрасиво и страшно,
но не хочеться жить, а когда летишь, то уже и не страшно умирать. | завжди проситиме іще душа.
Мить, тільки мить, а скільки вкладено у неї,
і хоч тривай вона спокон віків і до кінця,
і все ж насичення не станеться від неї,
ії завжди проситиме душа.
Підуть хвилини і години, роки,
але стискається той час до самоти,
Кільцем замкнувшись назавжди глибоко,
простягнеться він довше ніж існуєм ми.
все нужно доработать!
Но все равно спасибо большое, аж до мурашек по спине некоторые вещи! | | Я уж как-нибудь сам решу нужно ли что-либо дорабатывать и, если да, как. |
К списку тем
|
